Добірка фільмів про Першу і Другу світові війни: Рим, піаніст та 1917

Кривава реальність людства живе в історіях воєн та смертей. І кожна війна – це полотно, зіткане зі зламаних доль, відданості, героїзму, каліцтва та втрат. Не буває війн, що не згадувались би зі сльозами. Перша і Друга світові залишили шрами в душах своїх героїв та усього людсього роду. У дати, покликані нагадати про трагедії людства, треба згадувати про те, чим є війна, щоб не забувати уроки історії. На Головній публікуємо добірку фільмів про дві війни у світовій історії, щоб згадати і зрозуміти – ніколи знову!

1917 – історія Першої світової, знята одним довгим планом1917 фільм

У фільмі «1917» британського режисера Сема Мендеса показано одну з мільйонів людських історій Першої світової війни. У центрі сюжету – два молодші капрали Том Блейк та Віл Скофілд, які мають виконати доручення генерала англійської армії про скасування спецоперації, що може забрати тисячі життів солдатів, адже німецькі війська загнали полк у пастку. Військові сидять у траншеях та не мають зв’язку із командуванням, не знаючи, що їх доля знаходиться у руках двох звичайних військових. Для Тома Блейка завдання ускладнилось тим, що в цьому полку, у виритих траншеях, сидить і його брат Джозеф Блейк. Та чи вдасться капралам випередити німецьких солдатів і попередити британців?

1917-фільм

Для режисера Сема Мендеса ця історія є особистою, адже сценарій написано за спогадами його діда Альфреда Мендеса. За словами автора – він хотів передати дух Першої світової, показати реалії та передати за допомогою кінематографічних засобів правду війни, якою вона була для звичайних солдат. У глядача складається враження, що фільм знято одним довгим планом, який показує шлях героїв до досягнення своєї мети. Але, насправді, монтаж у кіно таки є, зроблений він настільки ефектно, мережано, що стики між кадрами оку пересічного глядача не будуть помітними.

1917 фільмКартина мала блискучі відгуки критиків і отримала 10 номінацій на премію «Оскар» (три з яких фільм виграв), отримала 2 Золотих глобуси та стала лауреатом у 7 номінаціях премії BAFTA. Для оскароносного режисера Сема Мендеса, відомого глядачам за фільмом «Краса по-американськи», ця стрічка стала не меншим тріумфом. Це фільм про роль кожної людини у великій війні, про невідомих капралів і героїчні вчинки, про перемогу над злом і велику надію на майбутнє.

Історії відважних римлян у об’єктиві Росселліні

рим відкрите місто

Скільки облич у війни? Історій? Зламаних доль? Деякі з них зафіксувала хроніка, інші описали літератори і сценаристи. Так і у фільмі італійського режисера Роберто Росселліні, першовідкривача італійського неореалізму, «Рим, відкрите місто». На тлі звичайного життя простих італійців, розгортається драма цілого міста, захопленого, немов чумою, реаліями Другої світової війни. Перед глядачем постає окупуваний німцями Рим, населений італійцями, голодними, змученими війною, що зберегли в собі віру в світле мирний час. Німці відчайдушно борються з підпільною групою військ італійського національного руху, намагаючись схопити одного з його ватажків Джорджо Манфреді, який знаходить притулок в стінах квартири свого друга-послідовника Франческо і його вагітної нареченої Піни. Далі події набувають кривавих обрисів, життя римлян перериває агонія німців перед поразкою у війні і під приціл автоматів потрапляє все більше мирних жителів.

рим відкрите місто

Фільми діячів італійського неореалізму завжди вирізняла сценарна витонченість, прекрасна акторська гра і тонка операторська робота. А ж що говорити про картину батька цієї епохи? Росселліні дав поштовх розвитку післявоєнного кінематографа, запалив безліч зірок на італійському кіно-небосхилі, серед яких і Федеріко Фелліні (один зі сценаристів цієї картини). «Рим, відкрите місто» – один з найкращих фільмів про війну і про людей, що її пережили. Тут багато Італії, національних характерів, людей, здатних з  гумором переживати темні часи. Це фільм про любов до життя і жагу досвободи, адже кожен народ мріє бути вільним від чужого гніту.

Росселліні, немов Віктор Гюго, вивів характери своїх героїв, обтесавши їх образи, немов ножем, і не залишив в кадрі собистостей самих акторів – вони розчинилися в історії, написаній сценаристами. У Анні Маньяні ми не бачимо італійську кінодиву, натомість у стрічці перед нами постає нещасна італійка, виснажена війною. І в цьому унікальність кіно того часу – тут немає фальші й награності – все настільки правдиво, що дивитися ці кінокартини хочеться нескінченно.

рим відкрите місто

Режисер вводить в стрічку деталі, зрозумілі кожному. Це підкуповує і робить кіно вічно актуальним. Як і слова тих, хто за війни вірив в наближення миру: «Ми не повинні боятися ні того, що є зараз, ні того, що буде завтра, тому що правда на нашому боці. Ми боремося за те, що обов’язково настане, що не може не настати. Шлях може виявитися важким, але ми все одно досягнемо мети і побачимо новий, кращий світ. А головне, його побачать наші діти. Ось чому ми ніколи не повинні боятися …!» Пригадайте тих, кого ми втратили у Другій світовій і втрачаємо зараз у війні з Росією – вони не боялися боротися за кращий світ для кожного з нас. Тому нехай кожен завжди пам’ятає про те, скільки бід і втрат несе війна і не бажає її ні своїй, ні чужій країни.

Піаніст у фашистському ґетто

піаніст фільм

«Піаніст» – легендарна стрічка Романа Полянського, що отримала три премії «Оскар», «Золоту пальмову гілку» в Каннах і премію «Сезар». Стрічка, яку неможливо описувати і розбирати, її потрібно дивитися – необхіно дивитися. Сюжет картини розгортається під час Другої світової війни в окупованій німцями Польщі. На передньому плані польський піаніст єврейського походження Владислав Шпільман (Едрієн Броуді), затиснутий в рамки власної нації, якому судилося пізнати усі жахи ґетто і правду війни. Ось і все, що я можу сказати про зміст, все інше лише – почуття, емоції, сльози. На мою думку, кінофільм «Піаніст» – це вершина творчості Романа Полянського. Її і фільмом назвати не можна – це шмат, кривавий шмат, вирваний з людської душі, і виставлений на огляд.

піаніст фільмТут немає операторів, немає акторів, немає декорацій – немає нічого – тільки життя, правда і гіркота від пізнання себе самого. Полянський в цьому фільмі не говорить (мабуть, наговорився він за свою кар’єру), а кричить про те, на що перетворюються люди, які перестали відчувати. Він підняв на поверхню історію власного народу для того, щоб зробити її історією всього людства, яке знемагає від втрати людської подоби.

Це фільм не про війну і не про Шпільмана – він про те, як люди перестають бути людьми, як стирається грань між життям і смертю. Він про деградацію поглядів, про неможливість вибору, про те, як складно залишитися людиною в нелюдських обставинах. На прикладі історії Шпільмана, а вона лише одна з мільйонів розбитих і покалічених доль, Полянський показує весь страх війни і трагедію, яку вона несе людству. Назвати Едрієна Броуді актором, що зіграв головну роль, неможливо – він вищий за гру, вищий за систему Станіславського – він існує в якомусь своєму вимірі, який важко зрозуміти, а можна лише споглядати і відчувати.

піаніст фільм

Я бачила багато фільмів про війну, але цей, знятий про неї найменшою мірою, виводить на екран нас усіх і показує у що може кожен з нас перетворитися, зневажаючи ті цінності, що відрізняють людей від … Навіть не знаю кого – немає на світі страшнішої і прекраснішої істоти за людину. Я не буду обіцяти, що стрічка вам сподобається, вона не про це. «Піаніст» – це заклик: «Схаменіться!» Я залишаю вас у цей день наодинці з собою і з усіма. Перед панорамою доль і душ, біля підніжжя брили, яку обтісує людство, щоб зрозуміти, що важливіше не пережити війну, а не втратити людської подоби.

Головна по кіно: Аліна Головіна